Люди, чи ви святкуєте Воскресіння Христа?

20 квітня 1997 р.

 Ісус: «Зараз дуже важкий час, Моє тіло зазнає нових і нових терпінь. Люди віддаляються від Бога. Віддають Мені шану не маючи любові і смирення. Ви щоденно розпинаєте Мене своїми гріхами і своїми вчинками. Життя таке коротке, а ваші руки порожні. Церква шматується знову і знову на різні вірування, секти, зібрання. Я знаю, все це ти вже чула, але ви надалі продовжуєте розпинати Мене. Ви не застановляєтесь над Моїми проханням. Скоро Мене знову поведуть на смерть. Попереду Хресна дорога і Гора Голгофа. Це не минуле, ні. Я хочу, щоб ти допомогла Мені в цей страсний тиждень. Хочу, щоб ти могла бути в Моїй руці палицею на яку Я міг би опертися.

Наближається велике свято Пасхи. Як ви проведете його? Мабуть що проведете на задоволення тіла, але не душі. Ви завжди чекаєте це свято і готуєтесь до нього, але не вмієте провести на Божу Славу. Люди, чи ви святкуєте Воскресіння Христа? Мабуть, що ні! Які страшні збродні і гріхи кояться в цей день. Танці, розпуста, п’янство, непоміркованість в їжі шматують Моє тіло знову і знову. І це таким чином ви святкуєте це величне свято?

Чого б вам в цей день не скласти жертву Богу, молитися, багато молитися і плакати над своїми упадками-гріхами. Бо в цей день маса людей приймає Моє Тіло, а пізніше оскверняє Його гріхами. Запитаєш, чому жертвувати в таке велике свято? Та тому, що Я жертвував Своє Тіло за вас, за ваші гріхи. Тому цей день ви повинні жертвувати Богу і дякувати за ваше вічне життя. Але чомусь ви цього не знаєте і не розумієте, бо можливо не хочете розуміти. Можливо таке життя легше. Адже для тіла жити набагато легше ніж для душі.

Моліться багато за священиків. Вони відходять від Бога. На цілій Земній кулі справжніх священиків є декілька десятків, інші ж прямують дорогою смерті. Вони живуть для тіла, шукають легкого життя. Шукають рай на Землі, якого немає. Бога не можна знайти в розпусті чи п’янстві. Так само і доброго життя Землі, що потопає в гріху. Я хочу, щоб ти святкувала цю Пасху як належить. Святкуй її неначе останню. Бо не знаємо, що нас чекає через годину, навіть хвилину.