Глянь дитино, це не камінь складає цю гору, це ваші гріхи

25 квітня 1997 р.

Побачила Ісуса побитого, обдертого, на Його тілі не було живого місця.

Почула голос: «Ти також винна в Його терпінні, бо за твоє вічне життя Він буде вмирати. Моя любов є безмежною до вас усіх. Я бачу багато дзвіночків, які відвертають мій гнів. Ви також належите до таких дзвіночків. Але інколи ваші руки і серця такі далекі і холодні. Та як тільки у вас з’являються терпіння, ваші душі кричать дзвоником до Мого милосердя. Тоді молитви такі гарячі, а серця такі близькі.

Я хочу, щоб добра мелодія твоєї душі дзвеніла вічно. Я хочу, щоб твоя душа ніколи не замовкала і не ставала холодною, як крига. Я хочу, щоб у твоїм серці горів вічний вогонь любові. І щоб він розтоплював кригу твоєї душі, спалював всі нечисті помисли і діла. Сьогодні Я знову віддаю Свого Первенця на Розп’яття. Я страждатиму не менше ніж Він. Я хочу, щоб ви застановилися над Його терпінням. Час настав...»

Дорога поглинута туманом. Почула голоси і плачі. Це голосили ангели. Всі вони були одягнуті в чорні ризи, дуже зажурені і зболені. Пішла по цій дорозі, відчула, що причиною є гріхи людей. З’явився страшний неспокій і біль. Хотілося втекти звідти.

Коли вступила в сад побачила Марію, Вона шила чорні ризи, – Зараз ти належиш до Небесного світу, тому одягни ці ризи і страждай з усіма. – Коли одягла, побачила Землю, священиків, які не виконували своїх пастирських обов’язків, зневаження Найсвятіших Тайн (священиків була маса). Всі вони окутані чорною силою, неначе димом. І цей дим почав підніматися вгору і утворювати першу частину хреста (стовп). Коли ця частина хреста з’явилася Марія заплакала кривавими сльозами.

Побачила людей, які чинили тяжкі гріхи, над ними теж з’явився дим і склав поперечку хреста. Ті, що в стані повсякденних гріхів були цвяхами, списами, бичами, вінцем – знаряддями вбивства Ісуса. Ангели йшли в одному напрямку і співали “Отче наш...” Побачила Ісуса, Його лице було веселим, був дуже красивим, але очі випромінювали сум. Він стояв перед величезною горою, вершина якої потопала в хмарах. Побачила великі сходи, що вели вниз. Ісус почав спускатися ними. Почувся плач Марії і небесних сил (ангелів, святих...) Вони проводжали Його на грішну Землю.

Здійнявся сильний вітер, почувся грім і голос. Було дуже страшно і холодно. Ісус поклав свою руку на моє плече, рука була така важка, неначе камінь.

Спустились на Землю. Опинилась перед нашою церквою. Двері були зачинені. Ісус почав стукати в них, але вони не відчинялися. Ніхто не відкрив нам дверей. Обійшли всі церкви в місті, бувало, що двері трохи привідкривались, але зайти було неможливо.

Ісус ще більше оперся на мене і сказав: «Чи бачиш дитино, які вузькі двері, ми не можемо у них пройти, а двері Царства Божого ще вужчі. Як грішна людина може пройти в них без покути і жертви.

Я шукаю на Землі багато опор, щоб під час “Хресної Дороги” Міг опертися. Ти є дуже тоненька підпора і коли ти зламаєшся, Мені буде потрібна інша. Але краще бути соломинкою в Моїх руках, ніж красивою палицею, яка сяє золотом і дорогоцінними каменями, але не для Мене.»

Знову пішли шукати опори (людей) для Ісуса. Лише в якомусь далекому селищі Ісус постукав до церковці і перед нами широко відчинились двері. Церковця була дуже бідна, як для нашого часу. Ісус зрадів і вголос засміявся. Його очі горіли радістю, неначе Він прийшов додому, – Глянь, яка краса дитино і багатство! –

Побачила діри в стелі, тріщини, убожество і надзвичайну чистоту. Почула биття Серця, яке йшло з Кивоту. Ісус присів і каже, – Навчися слухати Його биття. Вслухайся в цей звук і поєднай з ритмом свого серця, – коли вслухалась, відчула, як це Серце б’ється в унісон з моїм серцем. Після цього з моїх очей спала ніби якась пелена.

З Кивоту почало бити світло, побачила таку красу, якої ще не бачила. Ісус був дуже задоволений і сказав: «Учись бачити духовне, а не матеріальне. Навчись бачити в убожестві та бідності незліченні багатства. Навчись жити на Землі в духовному світі, в світі любові. Я є твій Учитель і навчу тебе і твою родину, нашу родину, бачити духовні речі. І тоді вам не буде страшна бідність і терпіння, приниження, осуди та смерть. Учись дитино і слухай Моє Серце. Амінь.»

Після цих слів в церковцю почали заходити монахи, це були люди переважно старшого віку в коричневих рясах. Монахи нас не бачили, почали молитись (мова була незрозуміла). Вони молились з такою силою, що я почула прискорене биття Серця з Кивота. Я відчула, як їхні серця злились в одне биття з Серцем з Кивоту. Ісус молився разом з ними і був дуже щасливий.

– Знаєш, хто ці люди? Вони є найнижчі і найнужденніші на Землі. Але на Небі вони величні. Ти зараз перебуваєш у святому місці, бо на всій Земній кулі, це єдиний монастир, який дійсно служить єдиному Богові. Ці люди дбають за душу, а не за тіло, – їх було дванадцятеро. Ісус сказав: «Ось Мої апостоли. Мої опори. А зараз час Мій приходить до кінця.»

Він вийшов з церкви і як тільки опинились за її дверима побачила знову ту саму гору, церква зникла. Почулись дивні крики і сморід. Побачила як тріумфувало пекло, полум’я і нестерпні крики. Знову побачила ангелів, вони молились лежачи хрестом. На небі почувся сильний гуркіт грому, зірвалась буря. Лице Ісуса спохмурніло. Гріхи людей почали завдавати Йому величезного болю. Він впав на коліна і почав молитися. Його Молитва була, як колись на Оливній горі, на чолі виступив кривавий піт.

Почула молитву цих дванадцятьох монахів з церковці. Почав насуватися чорний дим, чувся дикий регіт, відчула присутність диявола. Він був дуже сильний і самовпевнений. Почав спокушати Господа... “ Для чого ти терпиш ці муки? Дивись, яка маса людей тебе зневажає.”

Все зникло. Опинилася під горою, Ісус чекав на мене.

Побачила красиве місто, дивовижна архітектура храмів, монастирів, церков. Багато кардиналів, єпископів, священиків, монахів гарно одягнених. Але під цим чудовим одягом виднілися чорні душі. Жадоба до грошей і незліченних земних благ заполонили їх розум і серце. У них є тільки один Бог – диявол. Побачила, що високі чини священнослужителів несли “стовп” хреста. Він був над ними, як хмара і куди вони йшли, він за ними. Їхні очі світилися люттю і ненавистю.

Ісус стояв посеред величного храму, чекаючи на засуд і смерть. Гріхи цих священиків та монахів почали завдавати Йому невимовного болю. На землю почала скапувати з ран кров. Ці люди топтали її, плювали і копали Ісуса. І коли чистий одяг Його перетворився на шмаття, один із цих священиків зняв із себе гарний плащ і вкинув до Його ніг. Почулися вигуки, крики, Ісус ще дужче оперся на мене. Я мало не впала.

Гріхи цих людей перетворили тіло Ісуса на криваву масу, з під якої виднілася лагідна усмішка і сумні очі. Ісус застогнав, зігнувся, здавалося, що Він от-от впаде. Почувся дзвін дзвіночків, куди не глянь, побачила молодих юнаків з такими ж хрестами. Вони також були сильно зігнуті під тягарем хрестів. Їхні хрести були набагато менші.

Коли вийшли з церкви, опинились на невідомій дорозі. З кожним кроком Ісуса чулися молитви, в яких була біль і стогони цих дванадцятьох монахів. Він опирався на мене дуже сильно, так, що практично я не мала сили далі ступати. Його рука на моїм плечі була неначе важкий хрест. Маса гріхів, що чинилися по світі в цю мить встеляла дорогу терням. Ісус не говорив нічого.

Тепер Його було важко впізнати. Обличчя, котре було ясніше за сонце, стало скривавленим, покрите брудом. Червоно-сіре лахміття покривало Його тіло. До моїх вух долинали плачі Ангелів і Марії, це додавало ще більшого болю. Всюди відчувалася присутність Отця, Його погляду. Це навіювало страх.

З кожним кроком людські гріхи додавали Ісусові удари бичем, ляпаси, зневаги. В мене виникло сильне бажання допомогти Йому. Почала прислухатись до биття Його Серця, воно було дуже слабке. І з кожним ударом відчувався ще більший тягар, Ісусові це приносило маленьке полегшення. Нарешті опинилися перед величезною горою гріхів. – Глянь дитино, це не камінь складає цю гору, – сказав Ісус, – це ваші гріхи. Та гора була на Землі колись набагато меншою, бо вона була природною, а ось ця гора росте щохвилини і Я повинен зійти на неї, щоб бути Розп’ятим, щоб померти за ваше вічне життя. –

Коли оглянулась, побачила багато людей серед яких священики і монахи. З їхніх уст линули невдячні слова і засуд. Коли піднялись на чверть гори, почула сильний звук грому, мені здалося, що втрачаю свідомість, що я буду розчавлена. І коли нарешті підняла голову, побачила, що Ісус лежить на землі поряд зі мною, здавалося, що Він мертвий.

Сильний вітер і ридання Матері Божої переходять у такі видіння:

Перше видіння: Кардинали стоять ногою на “Агнцю”, повсюди чуються дикі крики людей, немов у них вселився злий дух. Знову чую дзвін дзвіночків і молитви людей на Землі, а також добрих священнослужителів і монахів. Ісус розплющив свої очі і почав поволі підніматися, а я була не в силі встати. Побачила, що поряд з Ісусом появляється один із дванадцятьох монахів. Ісус кладе монахові на плече Свою зранену руку і встає.

Друге видіння: Натовп людей, що наближався. До нас підходив священнослужитель дуже високого рангу. Його штовхали кардинали, немов якогось жебрака. І він радо підставив своє дружнє плече під хрест Ісуса. Він став немов Симон Киринейський. Натовп людей чим раз збільшувався, де переважали грішники. Монахи з цієї церкви мінялися один за одним.

Ісуса неможливо було впізнати. Він був дуже виснажений і зранений. Кожен крок Його ставав щораз важчим. За ним залишались криваві сліди. Гора ставала чимраз крутішою. Знову почувся дзвін дзвіночків, побачила багато монахинь (переважали старшого віку, молились на вервиці). Їхні молитви були дуже щирі, на очах сльози. Ісус подумки сказав: «Я хочу, щоб ваші молитви були схожі до ось цих, що зараз додають Мені сили. Хочу, щоб вони були повні жалю і каяття, бо для Мого серця немає нічого більш ціннішого, як такі молитви.»

Побачила гріхи п’янства і розпусти, які чинились саме в цей час. Хрест дедалі ставав важчим. Ісус знову падає на землю. Це падіння було дуже важким і страшним. Люди оскверняли Ісуса словами та вчинками. Його одяг весь залитий кров’ю, а тіло незліченними ранами. І знову молитви значної частини священиків, монахів, людей піднімають Ісуса і додають сили. Видно, що священнослужитель дуже втомився, на його чолі почали виступати криваві краплі поту. Під час хресної дороги він відмовляв молитву незрозумілою мовою. А Ісус просив Бога про пом’якшення тієї страшної кари, яка чекає на нас.

До Ісуса приступила старенька монахиня, вона була немов Вероніка. Хоча гріхи людей попихали нею і били, вона сміливо приступила до Господа і відновила красу Його обличчя. – Ця жінка Моя найулюбленіша сестра, вона наслідує Мене і віддає Мені таку любов, якої не спроможна дати Мені жодна людина. Вона не є святою, ні. Вона є найнижчою серед людей на Землі, але найвищою на Небі. Як часто її слова навертали людей до Бога. Для багатьох душ вона була неначе очищенням. Ви чули про неї і ще багато почуєте. –

 Побачила, як до Христа наближаються люди в білому одязі. Їх було багато. Це були священики, праведні священики, молитви яких рятували багато душ. Було видно вже вершину гори оповиту темрявою. Чим вище піднімались, тим більше раділи грішники.

І ось закінчилася остання опора Ісуса. Він не в силі ступати далі ні кроку, заточується і падає. Ісус втратив свідомість. Його душа покинула тіло і полинула до Бога-Отця.

Побачила величезний трон, а перед Ним навколішках стояла душа Мученика. Почула слова: «Задля болючих Моїх терпінь, май милосердя над ними і над цілим світом», вони лунали дедалі голосніше. Ісус встав і повернувся на грішну Землю.

 Священнослужитель допомагає Йому піднятися. Це він стає останньою опорою Господа. Ісус подумки почав розмову з Ним. Подумки благословив всіх праведників і жертвував свої терпіння за грішників. Хресний похід завершувався…