Моє любе духовенство, як багато Я плачу за вашими душами

29 червня 2002 р.

Ісус молився, – Сестро, чому так довго виконуєте вказівки, глянь тут уже ніч. Скоро така ж ніч заполонить всю Землю. Божий гнів не відворотній.

Розпуста, сатаністи, наркоманія, алкоголь – заполонили всю Землю, неначе спориш. Гріхи духовенства, остиглість душ і черствість сердець, найбільше ранять Моє серце. А час, коли Я був на Землі і жив серед вас, вмирав за вас, здається був неначе вчора. Тепер ви розпинаєте уже не тіло, а душу, любляче і гаряче серце.

Земля забула Бога. Вона живе своїм життям, таким далеким від Божих заповідей.

Осучаснення, технічний переворот, перетворили багатьох людей на бездушні машини, для яких запах грошей, почуття слави та мирського тілесного задоволення є більшими за життя.

Моє любе духовенство, як багато Я плачу за вашими душами. Чому ви, ті, які повинні бути Моїм праобразом для сучасних людей, залишили свої бідні, змучені брудним і жалюгідним існуванням стада. Чому ви, ті, які були останньою надією Неба, залишаєте Нас? Ви стаєте шакалами, дітьми ночі, вовками в овечих шкурах. Уста ваші неначе медом намазані, слова солодкі та облесливі, руки вмиті і повні Моєї крові. Діти, де ви, коли тримаєте в руках чашу? Де ви, коли молитесь і сповідаєте? Чому ваші серця такі холодні і пусті? Жадоба влади, слави, розкішного існування, мнимої святості, заполонили ваші голови і душі. Ви схожі на фарисеїв, які дають десятину не від останнього, а з надлишку. Пишні шати, машини, їжа, відпочинок. Пастирі, Я прошу вас – зупиніться!

Ісус заплакав. Чому вони такі сліпі, глухі до Моїх слів? До зерен, які Я намагався засіяти у їхніх серцях. Сучасна церква, що ти проповідуєш? Духовенство, який приклад даєш своєму стаду. Пам’ятайте, хто буде підвищений, того Я понижу в Царстві Небесному.

Я прийшов, щоб принести мир і любов там, де панує ненависть. Світло там, де панує темрява, прощення там, де панує гріх. Пам’ятай, хто з мечем виходить на брата свого, той від нього поляже.

Ви ті, котрими б Я повинен пишатися, роздираєте церкву на шматки. Та знайте не церкву ділите, а Мій скромний одяг. Я проповідував бідність, хто з вас мої любі священики, єпископи, настоятелі, архімандрити хоче стати бідним? Хто з вас хоче покинути свій трон і стати слугою всіх? Жити з бідними, доглядати за важкохворими, божевільними, поділитись куском хліба з сиротами з свого пишного столу? Хто з вас хоче скинути шати і вдягнути звичайну полотняну рясу? Підв’язати свої стегна поясом покори і святості? Хто? І ви дивуєтесь, що Земля йде до свого заходу. Що та зірочка яскрава, чиста, якою так часто милувався Господь, перетворилася на згасаюче проміння сонця, яке налите кров’ю і сльозами знедолених, відкинутих, зламаних ягнят.

Пастирі, чому так легко відмовляєтесь від прадавніх законів? Чому змінюєте устави ? Чому по монастирях і у світських сімейних священиків рясно процвітає неначе грибок, гріх розпусти і п’янства. Схаменіться, бо кара велика спаде на вас усіх. Чому ваші вівці заблукали? Чому вони більше не звертаються до вас за допомогою? Чому ви більше не прислухаєтесь до їх голосів? Вважаєте їх глупими і нерозумними? Знайте, глупими є ви через свою пиху і гордість. 

Чому в церквах Я так мало бачу моїх скромних, убогих та щирих пастирів? А натомість бачу пишні, розїджені животи і круглі пихаті налиті кров’ю обличчя. О горе тим, котрі поповнюють щоденно гріх обжерства. А в багатьох селах, притулках, підвалах діти плачуть від голоду.

Горе тим, котрі хизуються машинами, тим, котрі одягають своїх дружин в пишні хутра, в речі, які оголюють їх пишні та сучасні фігури. Кожного, хто не впустив на ніч бідного, хто не нагодував голодного, хто не відвідав хворого, хто не потішив убогого, хто не зодягнув нагого, хто не пригорнув плачучого

– БУДЕ БЕЗПОЩАДНО ВІДСІЧЕНО! 

Я хочу просити тих, хто називається Моїми намісниками про покаяння. Я прошу вас, через Моїх вірних маленьких воїнів про навернення до істинної християнської спільноти. Бо тільки так, ви зможете вберегти мільйони душ від вогню пекельного і скреготу зубів вічного. Та поселити їхні душі там де немає болю, зітхання, печалі, а є життя безконечне. 

Стукайте і відчинять вам, просіть і дасться, шукайте і знайдете, бо в приниженні, болі, сльозах і терпінні народжується істина. –

. Наступне