Глянь дитино, це не камінь складає цю гору, це ваші гріхи

25 квітня 1997 р.

Побачила Ісуса побитого, обдертого, на Його тілі не було живого місця.

Почула голос: «Ти також винна в Його терпінні, бо за твоє вічне життя Він буде вмирати. Моя любов є безмежною до вас усіх. Я бачу багато дзвіночків, які відвертають мій гнів. Ви також належите до таких дзвіночків. Але інколи ваші руки і серця такі далекі і холодні. Та як тільки у вас з’являються терпіння, ваші душі кричать дзвоником до Мого милосердя. Тоді молитви такі гарячі, а серця такі близькі.

Я хочу, щоб добра мелодія твоєї душі дзвеніла вічно. Я хочу, щоб твоя душа ніколи не замовкала і не ставала холодною, як крига. Я хочу, щоб у твоїм серці горів вічний вогонь любові. І щоб він розтоплював кригу твоєї душі, спалював всі нечисті помисли і діла. Сьогодні Я знову віддаю Свого Первенця на Розп’яття. Я страждатиму не менше ніж Він. Я хочу, щоб ви застановилися над Його терпінням. Час настав...»

Дорога поглинута туманом. Почула голоси і плачі. Це голосили ангели. Всі вони були одягнуті в чорні ризи, дуже зажурені і зболені. Пішла по цій дорозі, відчула, що причиною є гріхи людей. З’явився страшний неспокій і біль. Хотілося втекти звідти.

Коли вступила в сад побачила Марію, Вона шила чорні ризи, – Зараз ти належиш до Небесного світу, тому одягни ці ризи і страждай з усіма. – Коли одягла, побачила Землю, священиків, які не виконували своїх пастирських обов’язків, зневаження Найсвятіших Тайн (священиків була маса). Всі вони окутані чорною силою, неначе димом. І цей дим почав підніматися вгору і утворювати першу частину хреста (стовп). Коли ця частина хреста з’явилася Марія заплакала кривавими сльозами.

Побачила людей, які чинили тяжкі гріхи, над ними теж з’явився дим і склав поперечку хреста. Ті, що в стані повсякденних гріхів були цвяхами, списами, бичами, вінцем – знаряддями вбивства Ісуса. Ангели йшли в одному напрямку і співали “Отче наш...” Побачила Ісуса, Його лице було веселим, був дуже красивим, але очі випромінювали сум. Він стояв перед величезною горою, вершина якої потопала в хмарах. Побачила великі сходи, що вели вниз. Ісус почав спускатися ними. Почувся плач Марії і небесних сил (ангелів, святих...) Вони проводжали Його на грішну Землю.

Здійнявся сильний вітер, почувся грім і голос. Було дуже страшно і холодно. Ісус поклав свою руку на моє плече, рука була така важка, неначе камінь.

Спустились на Землю. Опинилась перед нашою церквою. Двері були зачинені. Ісус почав стукати в них, але вони не відчинялися. Ніхто не відкрив нам дверей. Обійшли всі церкви в місті, бувало, що двері трохи привідкривались, але зайти було неможливо.

Ісус ще більше оперся на мене і сказав: «Чи бачиш дитино, які вузькі двері, ми не можемо у них пройти, а двері Царства Божого ще вужчі. Як грішна людина може пройти в них без покути і жертви.

Я шукаю на Землі багато опор, щоб під час “Хресної Дороги” Міг опертися. Ти є дуже тоненька підпора і коли ти зламаєшся, Мені буде потрібна інша. Але краще бути соломинкою в Моїх руках, ніж красивою палицею, яка сяє золотом і дорогоцінними каменями, але не для Мене.»

Знову пішли шукати опори (людей) для Ісуса. Лише в якомусь далекому селищі Ісус постукав до церковці і перед нами широко відчинились двері. Церковця була дуже бідна, як для нашого часу. Ісус зрадів і вголос засміявся. Його очі горіли радістю, неначе Він прийшов додому, – Глянь, яка краса дитино і багатство! –

Побачила діри в стелі, тріщини, убожество і надзвичайну чистоту. Почула биття Серця, яке йшло з Кивоту. Ісус присів і каже, – Навчися слухати Його биття. Вслухайся в цей звук і поєднай з ритмом свого серця, – коли вслухалась, відчула, як це Серце б’ється в унісон з моїм серцем. Після цього з моїх очей спала ніби якась пелена.

З Кивоту почало бити світло, побачила таку красу, якої ще не бачила. Ісус був дуже задоволений і сказав: «Учись бачити духовне, а не матеріальне. Навчись бачити в убожестві та бідності незліченні багатства. Навчись жити на Землі в духовному світі, в світі любові. Я є твій Учитель і навчу тебе і твою родину, нашу родину, бачити духовні речі. І тоді вам не буде страшна бідність і терпіння, приниження, осуди та смерть. Учись дитино і слухай Моє Серце. Амінь.»

Після цих слів в церковцю почали заходити монахи, це були люди переважно старшого віку в коричневих рясах. Монахи нас не бачили, почали молитись (мова була незрозуміла). Вони молились з такою силою, що я почула прискорене биття Серця з Кивота. Я відчула, як їхні серця злились в одне биття з Серцем з Кивоту. Ісус молився разом з ними і був дуже щасливий.

– Знаєш, хто ці люди? Вони є найнижчі і найнужденніші на Землі. Але на Небі вони величні. Ти зараз перебуваєш у святому місці, бо на всій Земній кулі, це єдиний монастир, який дійсно служить єдиному Богові. Ці люди дбають за душу, а не за тіло, – їх було дванадцятеро. Ісус сказав: «Ось Мої апостоли. Мої опори. А зараз час Мій приходить до кінця.»

Він вийшов з церкви і як тільки опинились за її дверима побачила знову ту саму гору, церква зникла. Почулись дивні крики і сморід. Побачила як тріумфувало пекло, полум’я і нестерпні крики. Знову побачила ангелів, вони молились лежачи хрестом. На небі почувся сильний гуркіт грому, зірвалась буря. Лице Ісуса спохмурніло. Гріхи людей почали завдавати Йому величезного болю. Він впав на коліна і почав молитися. Його Молитва була, як колись на Оливній горі, на чолі виступив кривавий піт.

Почула молитву цих дванадцятьох монахів з церковці. Почав насуватися чорний дим, чувся дикий регіт, відчула присутність диявола. Він був дуже сильний і самовпевнений. Почав спокушати Господа... “ Для чого ти терпиш ці муки? Дивись, яка маса людей тебе зневажає.”

Все зникло. Опинилася під горою, Ісус чекав на мене.

Побачила красиве місто, дивовижна архітектура храмів, монастирів, церков. Багато кардиналів, єпископів, священиків, монахів гарно одягнених. Але під цим чудовим одягом виднілися чорні душі. Жадоба до грошей і незліченних земних благ заполонили їх розум і серце. У них є тільки один Бог – диявол. Побачила, що високі чини священнослужителів несли “стовп” хреста. Він був над ними, як хмара і куди вони йшли, він за ними. Їхні очі світилися люттю і ненавистю.

Ісус стояв посеред величного храму, чекаючи на засуд і смерть. Гріхи цих священиків та монахів почали завдавати Йому невимовного болю. На землю почала скапувати з ран кров. Ці люди топтали її, плювали і копали Ісуса. І коли чистий одяг Його перетворився на шмаття, один із цих священиків зняв із себе гарний плащ і вкинув до Його ніг. Почулися вигуки, крики, Ісус ще дужче оперся на мене. Я мало не впала.

Гріхи цих людей перетворили тіло Ісуса на криваву масу, з під якої виднілася лагідна усмішка і сумні очі. Ісус застогнав, зігнувся, здавалося, що Він от-от впаде. Почувся дзвін дзвіночків, куди не глянь, побачила молодих юнаків з такими ж хрестами. Вони також були сильно зігнуті під тягарем хрестів. Їхні хрести були набагато менші.

Коли вийшли з церкви, опинились на невідомій дорозі. З кожним кроком Ісуса чулися молитви, в яких була біль і стогони цих дванадцятьох монахів. Він опирався на мене дуже сильно, так, що практично я не мала сили далі ступати. Його рука на моїм плечі була неначе важкий хрест. Маса гріхів, що чинилися по світі в цю мить встеляла дорогу терням. Ісус не говорив нічого.

Тепер Його було важко впізнати. Обличчя, котре було ясніше за сонце, стало скривавленим, покрите брудом. Червоно-сіре лахміття покривало Його тіло. До моїх вух долинали плачі Ангелів і Марії, це додавало ще більшого болю. Всюди відчувалася присутність Отця, Його погляду. Це навіювало страх.

З кожним кроком людські гріхи додавали Ісусові удари бичем, ляпаси, зневаги. В мене виникло сильне бажання допомогти Йому. Почала прислухатись до биття Його Серця, воно було дуже слабке. І з кожним ударом відчувався ще більший тягар, Ісусові це приносило маленьке полегшення. Нарешті опинилися перед величезною горою гріхів. – Глянь дитино, це не камінь складає цю гору, – сказав Ісус, – це ваші гріхи. Та гора була на Землі колись набагато меншою, бо вона була природною, а ось ця гора росте щохвилини і Я повинен зійти на неї, щоб бути Розп’ятим, щоб померти за ваше вічне життя. –

Коли оглянулась, побачила багато людей серед яких священики і монахи. З їхніх уст линули невдячні слова і засуд. Коли піднялись на чверть гори, почула сильний звук грому, мені здалося, що втрачаю свідомість, що я буду розчавлена. І коли нарешті підняла голову, побачила, що Ісус лежить на землі поряд зі мною, здавалося, що Він мертвий.

Сильний вітер і ридання Матері Божої переходять у такі видіння:

Перше видіння: Кардинали стоять ногою на “Агнцю”, повсюди чуються дикі крики людей, немов у них вселився злий дух. Знову чую дзвін дзвіночків і молитви людей на Землі, а також добрих священнослужителів і монахів. Ісус розплющив свої очі і почав поволі підніматися, а я була не в силі встати. Побачила, що поряд з Ісусом появляється один із дванадцятьох монахів. Ісус кладе монахові на плече Свою зранену руку і встає.

Друге видіння: Натовп людей, що наближався. До нас підходив священнослужитель дуже високого рангу. Його штовхали кардинали, немов якогось жебрака. І він радо підставив своє дружнє плече під хрест Ісуса. Він став немов Симон Киринейський. Натовп людей чим раз збільшувався, де переважали грішники. Монахи з цієї церкви мінялися один за одним.

Ісуса неможливо було впізнати. Він був дуже виснажений і зранений. Кожен крок Його ставав щораз важчим. За ним залишались криваві сліди. Гора ставала чимраз крутішою. Знову почувся дзвін дзвіночків, побачила багато монахинь (переважали старшого віку, молились на вервиці). Їхні молитви були дуже щирі, на очах сльози. Ісус подумки сказав: «Я хочу, щоб ваші молитви були схожі до ось цих, що зараз додають Мені сили. Хочу, щоб вони були повні жалю і каяття, бо для Мого серця немає нічого більш ціннішого, як такі молитви.»

Побачила гріхи п’янства і розпусти, які чинились саме в цей час. Хрест дедалі ставав важчим. Ісус знову падає на землю. Це падіння було дуже важким і страшним. Люди оскверняли Ісуса словами та вчинками. Його одяг весь залитий кров’ю, а тіло незліченними ранами. І знову молитви значної частини священиків, монахів, людей піднімають Ісуса і додають сили. Видно, що священнослужитель дуже втомився, на його чолі почали виступати криваві краплі поту. Під час хресної дороги він відмовляв молитву незрозумілою мовою. А Ісус просив Бога про пом’якшення тієї страшної кари, яка чекає на нас.

До Ісуса приступила старенька монахиня, вона була немов Вероніка. Хоча гріхи людей попихали нею і били, вона сміливо приступила до Господа і відновила красу Його обличчя. – Ця жінка Моя найулюбленіша сестра, вона наслідує Мене і віддає Мені таку любов, якої не спроможна дати Мені жодна людина. Вона не є святою, ні. Вона є найнижчою серед людей на Землі, але найвищою на Небі. Як часто її слова навертали людей до Бога. Для багатьох душ вона була неначе очищенням. Ви чули про неї і ще багато почуєте. –

 Побачила, як до Христа наближаються люди в білому одязі. Їх було багато. Це були священики, праведні священики, молитви яких рятували багато душ. Було видно вже вершину гори оповиту темрявою. Чим вище піднімались, тим більше раділи грішники.

І ось закінчилася остання опора Ісуса. Він не в силі ступати далі ні кроку, заточується і падає. Ісус втратив свідомість. Його душа покинула тіло і полинула до Бога-Отця.

Побачила величезний трон, а перед Ним навколішках стояла душа Мученика. Почула слова: «Задля болючих Моїх терпінь, май милосердя над ними і над цілим світом», вони лунали дедалі голосніше. Ісус встав і повернувся на грішну Землю.

 Священнослужитель допомагає Йому піднятися. Це він стає останньою опорою Господа. Ісус подумки почав розмову з Ним. Подумки благословив всіх праведників і жертвував свої терпіння за грішників. Хресний похід завершувався…

Ви живете зараз у дуже важкому часі терпінь і великих випробувань

22 квітня 1997 р.

Ісус був разом з дітьми: «Бачиш, саме їм відкривається Небо і саме вони можуть прийти в Царство Боже. Є багато людей, душі котрих подібні до дітей, саме такі люди Мені дуже дорогі. Саме через молитви і жертви ви виявляєте свою любов до Мене. Ви часто кажете, що любите Мене, але руки ваші порожні. Ви можете жертвувати все, навіть втому. Хочу, щоб Моє звернення до людей було розголошене. Хочу, щоб знали наскільки велика Моя любов до них.

Ви живете зараз у дуже важкому часі терпінь і великих випробувань. В час, коли панує диявол над світом. На небі з ним борються ангели на чолі з архангелом Михаїлом і Матір Божа. На Землі повинні боротися пастирі. Саме вони повинні навертати людей до Бога, саме на них покладена велика місія. Їхній шлях важкий і тернистий.

Пекло зараз переповнене душами священиків, монахів. Як болить Моє серце, коли вибрані люди зневажають Мене. Не достатньо виконувати пастирські обов’язки та милосердні діла, щоб ввійти в Царство Небесне. Хочу, щоб пастирі більше працювали з молоддю, щоб навертали заблукані душі до Бога. Хочу, щоб у церкві більше було чувань і молитов, щоб розповідали про Мою любов до людей, щоб розповідали про чистилище і пекло.

 Найбільше болить Мене розпуста молоді. Хочу, щоб діти збиралися хоч раз на тиждень і молилися до Мене. Молилися за навернення грішників, просили помочі. Навчилися любити Мене ті, котрих не навчено любити.

До Бога ведуть дуже вузькі стежини, які посипані колючим терням. Тому не шукайте легкого життя, бо в Бога його немає. Терпеливо несіть хрести і покладайтесь завжди на Боже милосердя.

Моліться до Мене стільки, скільки Я молюся до Отця Небесного за ваші душі. Належте Мені так само, як Я вам. Поклоняйтеся Мені і матимете життя вічне.

Нехай покров Божої Матері буде завжди з вами і вашими родинами на віки вічні. Амінь.»

Люди, чи ви святкуєте Воскресіння Христа?

20 квітня 1997 р.

 Ісус: «Зараз дуже важкий час, Моє тіло зазнає нових і нових терпінь. Люди віддаляються від Бога. Віддають Мені шану не маючи любові і смирення. Ви щоденно розпинаєте Мене своїми гріхами і своїми вчинками. Життя таке коротке, а ваші руки порожні. Церква шматується знову і знову на різні вірування, секти, зібрання. Я знаю, все це ти вже чула, але ви надалі продовжуєте розпинати Мене. Ви не застановляєтесь над Моїми проханням. Скоро Мене знову поведуть на смерть. Попереду Хресна дорога і Гора Голгофа. Це не минуле, ні. Я хочу, щоб ти допомогла Мені в цей страсний тиждень. Хочу, щоб ти могла бути в Моїй руці палицею на яку Я міг би опертися.

Наближається велике свято Пасхи. Як ви проведете його? Мабуть що проведете на задоволення тіла, але не душі. Ви завжди чекаєте це свято і готуєтесь до нього, але не вмієте провести на Божу Славу. Люди, чи ви святкуєте Воскресіння Христа? Мабуть, що ні! Які страшні збродні і гріхи кояться в цей день. Танці, розпуста, п’янство, непоміркованість в їжі шматують Моє тіло знову і знову. І це таким чином ви святкуєте це величне свято?

Чого б вам в цей день не скласти жертву Богу, молитися, багато молитися і плакати над своїми упадками-гріхами. Бо в цей день маса людей приймає Моє Тіло, а пізніше оскверняє Його гріхами. Запитаєш, чому жертвувати в таке велике свято? Та тому, що Я жертвував Своє Тіло за вас, за ваші гріхи. Тому цей день ви повинні жертвувати Богу і дякувати за ваше вічне життя. Але чомусь ви цього не знаєте і не розумієте, бо можливо не хочете розуміти. Можливо таке життя легше. Адже для тіла жити набагато легше ніж для душі.

Моліться багато за священиків. Вони відходять від Бога. На цілій Земній кулі справжніх священиків є декілька десятків, інші ж прямують дорогою смерті. Вони живуть для тіла, шукають легкого життя. Шукають рай на Землі, якого немає. Бога не можна знайти в розпусті чи п’янстві. Так само і доброго життя Землі, що потопає в гріху. Я хочу, щоб ти святкувала цю Пасху як належить. Святкуй її неначе останню. Бо не знаємо, що нас чекає через годину, навіть хвилину.

7 квітня 1997 р.

Осяяне місто. Стояв один з Ангелів і сказав:

– Я прийшов, щоб показати тобі Пекло. В Чистилищі ти була як споглядач, а тут можеш відчути їхні болі. Ти не повинна боятися. Хочу, щоб ти побачила, будучи ще на Землі, до чого може привести гріх. Хочу, щоб ти зрозуміла наскільки серйозно ти повинна каятися, приймати Євхаристію, молитися. –

Пекло

Супроводжував Ангел. Небо чорне. Величезний тунель і багато душ, які попадали туди. Опинилася у великому коридорі. Відчула сильний чад, який почав заповнювати весь простір. Побачила двох ангелів, які підхопили мене і понесли до вогненної прірви. Почула звук грому. Страшна суцільна темрява і над цією прірвою побачила туманне Розп’яття Ісуса. Вражали очі, у них була справедливість і біль. Відчула, що починаю падати. Пекучий біль покрив все моє тіло. Після чого побачила, що наближаюсь до величезних воріт. Те, що було за ними навіювало жах.

Мені здавалося, що втрачаю свідомість і дуже хотілося назад. Коли наблизилася до воріт побачила, що грати з вогню. Всюди запах горілого і якогось смороду. Побачила, що знаходжуся у якомусь величезному колі. На самому дні пекла було щось на подобі озера. Пекло складалося з круглих поверхів. Їх було приблизно 14.

Перше, що побачила – це душі, які стояли в стані нерухомості, їхнє тіло було покрите вогнем. Багато з них кричало, а дехто стогнав. Коли порівнялась з однією душею, відчула сильну біль, побачила гріхи, які робила ця людина (вона була вбивцею). Перед моїми очима повстало Розп'яття, яке бачила раніше, кожен гріх, який робила ця особа шматував тіло Ісуса і ту ж саму біль відчула я.

Побачила, як величезний спис з великою силою вдаряє з тріском в ребро Ісуса і вкручується в нього. Звідси струменем випливає кров. Ця кров падає на мене і я відчуваю, як моє тіло обпалює немов найсильніша кислота, пропалює мене наскрізь. Від цієї болі все тіло мліло, свідомість дуже слабка. І чомусь в голові в мене почала прокручуватись ця молитва: “Задля болючих Його терпіть, май милосердя над нами і над цілим світом”. Побачила, що витік крові на коротку мить почав припинятись.

Відчула, як чиясь рука витягнула мене з цього кола. Багато душ почало рватись до мене. Торкатись мене. Я відчувала їх дотики. І почала молитись за кожну душу, котра повстала переді мною.

Почала спускатись гвинтовими сходами вниз. Коли спустилась нижче, почула сильні крики і плачі. Душі бігали з місця на місце. Одна душа стояла на місці і стогнала, це мене вразило. На цьому поверсі була сильна задуха і сморід, повітря ніби душило, тіло ламав біль так, наче були поламані всі кості. Коли порівнялась з цією душею подумала, що відчую страшні болі, але цього не сталося. Почула голос: – Дитино, що ти тут робиш? Ти є Боже створіння? – Слова його лунали як у божевільного і це лякало. Він схопив мене за руку, рука його обпекла немов розплавлене залізо. Почав тягнути до самого краю сходів. Побачила обрив, велику прірву з якої йшов вогонь, мільйони демонів і чорний дим.

– Глянь туди, там справжнє пекло. Знаєш чого справжнє, бо горять там вічно, болі там набагато страшніші ніж тут, і я там теж буду. – Йому заважала говорити біль. Він весь час корчився.

– Знаєш, я колись на Землі був священиком. Завжди шукав легкого життя і добра. Я не вірив у пекло, будучи священиком. Я думав, що це вигадка. І зараз, отам наверху, багато людей так думає. Я не нарікаю на Бога, але бачиш, я знайшов “легше життя”. Я знайшов свою вічність, знайшов вічність пекельного вогню. Я бачу масу священиків, що шукають такого життя як я. Але скажу їм, як душа, що такого життя не існує. Легкого хліба не буває. Бо Господь сказав: “В поті чола оброблятимете землю і споживатимете плоди її”, –

Почула дуже важкий стогін, він упав переді мною на землю. Побачила сірий туман, опинилася на місці його душі, відчувала все те, що і він. Побачила жахливу картину. Земна людина, старшого віку, священик...

Знову повстало велике Розп’яття. Бачу як він стоїть, перед ним на землі лежить перекинута чаша з якої виливається ї розсипається Пресвята Євхаристія, зверху на Ній нога. Також ця людина “плює” на хрест і він розбивається (це все образами). Знову побачила тіло Ісуса залите кров’ю. Відчула страшну біль, набагато сильнішу як перед тим. Всюди чувся звук молотка і в тіло входило безліч цвяхів. Чути, як вони проламують кістки. Коли піднесла голову побачила, як Ісус плакав кривавими сльозами і ці сльози падали на моє тіло. Вони були набагато болючішими, ніж попередні терпіння. Відчула, що з болю кудись провалююся і ця “рука” мене витягла звідти.

Коли хотіла іти дальше, відчула знову жагучу руку на своїй нозі. Цей чоловік трохи піднявся і з стогоном сказав; в очах його було благання і відчай, – Помолися за мене. – Він повторював багато разів. Очі його залились кров’ю і він сказав, – Скажи їм, що пекло є, скажи їм, що воно існує так само як Бог, скажи їм, що тут є вічний вогонь, пекельний біль і демони. Якби я менше їх слухав, не горів би тут. Скажи їм, хай не грішать. Хай опам’ятаються, бо коли шукаєш на Землі рай, знаходиш пекло. – Впав і знепритомнів.

Пішла нижче. На наступному поверсі почула безперервні тупі удари. Відчула таку велику втому, що дальше не мала сил іти. Позад мене щось ворушилося і торкалося моєї спини. Оглянулась і побачила особу, залиту кров’ю. Шкіра на її тілі потріскана, звідти виглядало м’ясо і кістки. Очі її були ще страшніші ніж тіло. Відчула таку страшну біль і страх, що почала втрачати свідомість, таке бачити було не в силі.

Коли відкрила очі почула, що десь поблизу шумить вода. Дуже хотілося пити. Була виснажена і втомлена. Побачила Ангела, що співав молитви на вервиці. Підійшов і каже: «Тепер ти усвідомлюєш, яким злом є гріх. Думаю, на деякий час у тебе відпаде бажання до гріха. Але знай – це тільки початок. Ти побачиш набагато жахливіші речі, на все свій час, ти побачиш демонів, котрі мучать душі, але поки ти дитина цього не буде. Будь мужньою. Моліться за пом’якшення цієї страшної кари, яка чекає на вас».