Я надіюся, що ви оздоровите усі Мої рани

26 березня 1998 р.

 Величезна поляна покрита дуже великими квітами. Колір їх насичено-червоний. Трохи далі побачила Розп’яття. Ран на тілі Ісуса було ще більше. З кожним кроком при наближенні до хреста, відчувала биття Його серця.

 – Ось і настав день дитино, коли Мої терпіння зросли настільки, що тіло Моє уже не витримує таких страшних мук. Від останніх Моїх ран та болю зупиняється серце. Мої очі уже не бачать, бо кров за цих багато днів залила їх. Моє духовне тіло бажає звільнитися від таких страшних мук. Але знову зупиняє Моє серце, воно так вірить у вашу любов. Я надіюся, що ви оздоровите усі Мої рани. Я хочу вірити, що саме ваші молитви принесуть Мені бажаний відпочинок та таке очікуване Воскресіння. Сьогодні ти востаннє дивитимешся на Мої муки. –

Коли Ісус поглянув на мене, побачила в Його очах, немов у дзеркалі, здоровенного ката у чорній одежі, котрий роздавав усім нам мечі, усьому людству і всі їх брали. Побачила наші гріхи: непослуху, обмови, плітки… Бачила, як кожен з нас підходив до Ісуса і вдаряв Його по лівому плечу так сильно, що клапті м’яса і шкіри розліталися в різні боки, кров лилась потоками. Але бачила й людей, які відкидали мечі і приносили Ісусові полегшення.

 Знову побачила гріхи, що лилися з наших уст. Знову кат роздавав на цей раз великі палиці. І люди з усього розмаху били Ісуса по голові, від чого величезний терновий вінок розлітався в усі сторони. А колючки, що залишалися глибоко входили в голову. І без того залита кров’ю голова похилилась на бік. Все волосся і борода були мокрі від крові. Я хотіла знайти на тілі Ісуса хоч одне маленьке уціліле місце, але не знайшла.

Страшні рани, побої, переломи, кровотечі заповнили усе тіло Господа, перетворюючи, колись таке гарне, прекрасне на криваве місиво. На це страшно було дивитися. Особливо важка рана плеча та голови. Пошматоване плече було настільки понівечене, що з нього стирчав кусок ключиці. На голові Ісуса висіло багато шматків шкіри з волоссям.

 Ісус знову поглянув на мене, але дуже сумно. Подумки запитав, бо устами промовити уже не було сили: «За, що дитино ви Мене так розпинаєте? Невже для вас гріх є таким солодким блаженством? Невже ви ніколи не бачили страждань хворих? Невже ви силу темряви любите більше за Мене? Коли отак зеленому дереву робите, то що з сухим буде? Коли бажаєте знищити сонце, чи не задумувались, що знищивши його, знищите і себе.»

 По обличчю Ісуса покотилися сльози, – Мені дуже боляче дитино, але плачу Я не від болю. Я плачу за вашими душами. Бо розпинаючи скатоване тіло, ви розпинаєте і свою душу. Невже ви забули, що за кожен гріх приходить розплата. Я плачу, бо насувається велика кара. Я так хочу, щоб ви були уже поруч Мене. Я не хочу, щоб ви були її учасниками.

 Просіть у Бога прощення, бо Я запевняю вас, що час великої Перестороги уже прийшов. Ви не знаєте навіть четвертої частини усієї правди. А коли дізнаєтесь, смерть прийде до вас негайно від почутого. Ваше тіло закам’яніє, а розум перестане слухатись. Тільки міцні духом та люблячі серцем зможуть перенести це. –

 Я побачила страшні гріхи заходу, особливо Америки. Тіло Ісуса почало сильно тремтіти, уста прошепотіли ледь чутно: “Отче, в Твої руки передаю духа Свого.” До моїх ніг впав величезний терновий вінок залитий кров’ю. Я востаннє подивилась на скатоване тіло Господа, який неначе спав. Він уже не відчував болю, бо свідомість покинула Його.