Найдорожчі, нащо сподіваєтесь?

25 травня 1999 р

Храм, біля престолу молився Ісус. Голова покрита, з чола скапував кривий піт.

– Минають свята, зима змінюється весною, час біжить не зупиняючись. Чорна хмара, яка принесе попелище насувається на землю, але всім байдуже. Чому так мало молитесь за навернення грішників? Чи вважаєте себе спасенними? Найдорожчі, нащо сподіваєтесь? Чи вважаєте Пересторогу жахливою казкою?

Я хочу, щоб ти знала, що будь-яка молитва, а особливо та молитва, яка за щось жертвується – є надзвичайно помічною і великою.

Сьогодні Я прийшов, бо маю для вас завдання, прохання і далеку мрію, що ви його виконаєте. –  За мить відчула запах плісняви, побачила сірий простір, заповнений брудним туманом. Ще за мить почула плач, тоді багато плачу, стогону та криків, але найважче було слухати плач немовлят.

Маса душ блукали в цьому брудному просторі, чогось шукаючи. Відчула, що не відчуваю Бога. Відчула в серці пустку, біль та холод. Ще за трохи відчула дику тугу за любов’ю до Бога. Щосекунди, це відчуття зростало. І сама почала снувати по цьому дивному просторі шукаючи любові. Почула голос Ісуса: «Ось це і є нехрещені чада. Вони тут перебувають вічність, поки не отримають благословенне хрещення.

Чомусь ви сприймаєте померлих, як забуту історію, а особливо ненароджених дітей. Але вони живі, вони є, вони навіть в потойбічному світі потребують любові та ласки, спокою та миру.

А зараз запам’ятай, що в світі все марнота, окрім одного, любити Бога. І Я люблю вас усіх.»