31 березня 1997 р.

Чистилище

31 березня 1997 р.

Величезний довгий коридор, запах мертвяка і потойбічного світу. Всюди мокро і брудно. Моя душа поміж того бруду ледь білілася. Опинилась перед величезними дверима. Вони щільно закриті і вигляд їх нагадував могилу. Вгорі над тими дверима висіла велика кам’яна таблиця на якій було щось написано. Мене втягнуло всередину. Вперше за все своє перебування в потойбічному світі – злякалася. Мені захотілось повернутись назад.
Побачила величезні сходи, які вели вниз. Навкруги бруд, перемішана кров з кусками м’яса. Дихати майже не було чим, безперервний сморід. Чорна прірва, яка відділяє людину від світу і Бога. Стогони, плачі та крики людей переповнювали цю тишу. Коли спустилась трохи нижче, побачила душі. Їх умовно можна було поділити на три групи: перша – душі чорніші від тієї темряви, яка панувала кругом; друга група – такі ж чорні, як темрява; третя група – відділялися своїм світлом від темряви.
Незважаючи на стан душ, муки були однакові. Вся їхня істота була немов у вогні. Чистилище подібне на багатоповерховий будинок з безліччю кімнат. Душ було мільйони. Були душі, які рвалися до мене. Очі їхні були такі страшні і зболені, ніби залиті кров’ю, що неможливо було на них дивитися. Чула голоси і чоловічі, і жіночі. Між собою душі не розмовляли і не торкались одна до одної. Коли спустилась сходами ще нижче побачила, що з болю душі мліли, їхні тіла корчились в передсмертних судорогах, але ніхто не вмирав.
Багато душ з болю були непритомними і лише одиниці в очах яких світився спокій і велика насолода. В цей момент ця душа світилася сяйвом і була вся окутана світлом, яке закривало її від бруду, вогню, мук. В цей момент за ці душі на Землі йшли молитви і служби Божі. Це саме вони одягають душі в броню світла. Але такий стан тривав недовго, світло зникало і душа поверталась до попередніх мук.
На самому дні чистилища почула голос Ісуса, який плачучи промовляв до всіх хто перебував там. Цей голос ішов відлунням, він був настільки болючим, що інколи здавалось, що божеволієш. Він випереджував крики всіх людей і був надзвичайно зболений. Від цього голосу хотілось плакати і більше ніколи не грішити.
Почула дзвін дзвіночків і побачила Ісуса. На Його тілі, де щойно були рубці, шкіра ставала чистою. До мене наближались душі. Вони світилися блідим сяйвом. Здавалося, що от-от впадуть, дуже обезсилені. Душі були зігнуті і нещасні.
Побачила кам’яні двері, які з гуркотом відчинилися. З’явилося світло, вперше, за час мого перебування там, де була темрява. Це світло, як потужній насос витягнуло ці світлі душі і мене назовні. Коли я оглянулась, побачила величезну прірву з якої йшло полум’я, за нею величезні кам’яні двері на яких вибиті знаряддя смерті Ісуса.
Була щаслива, коли опинилася поза Чистилищем.

– Багато Молись дитино, поки є час. Бо молитва дитини люба Богові. Наступного разу побачиш Пекло. Амінь. –

30 березня 1997 р.

Ця кров є пахощами ваших душ

30 березня 1997 р.

 Відчула важкий подих, що сходив з великого чорного дерев’яного Хреста. Хрест весь залитий кров’ю. Коли підняла вверх очі, побачила Ісуса, Який дивився на мене. Погляд Його дуже зболений, а на обличчі лагідна усмішка. З Хреста Він простяг до мене Свою зранену руку. З неї скапувала кров на землю.
«Бачиш, ця кров випливає з Моїх найсвятіших ран через ваші гріхи. Неможливо порахувати ці краплі крові, їх виплили цілі ріки. Ця кров омиває вас з гріха. Вона є запорукою вашого вічного життя. Ця кров не висихає. Вона живе у ваших серцях, коли ви приймаєте її в тайні Євхаристії.
 Хочу нагадати всім Моїм братам і сестрам – не зневажайте її, бо вона – це є Я. Вона перетворюється на відбиток Мого обличчя в кожній душі і часто буває, що цей відбиток заплямлений гріхами, розпустою, лінивством, байдужістю, вбивствами, жертвоприношенням.
Я хочу, щоб Мій образ в твоїй душі жив вічно. Я хочу, щоб Мій образ жив в душах Моїх братів і сестер, щоб був чистий від гріхів. Гріх – це завіса Неба. Каяття – це платок Вероніки. Кожного каяття він обтирає Моє обличчя від ваших гріхів. Молися сестро, багато молися, покутуй, жертвуй, бо скоро Я прийду в цей грішний світ. І хочу, щоб ти була по правиці Мене. Хочу, щоб ти любила Мене, а не розпинала. Бо прийде час, коли ти будеш розп’ята своїми гріхами. Прийде час покути і жертви. Прийде Пересторога, що відкриє Небо, розум і душу кожної людини. Молися...»
Ісус простягнув руку для поцілунку, на якій була величезна страхітлива рана, від неї сходив чудесний запах і зник. Почула голос: “Ця кров є пахощами ваших душ.”
…Опинилася біля незвичайної поляни. Замість трави вся земля покрита величезними загостреними цвяхами, на кінчиках яких була кров. Посеред цього кривавого поля побачила людей, що спали, їх душі були чорні від гріхів.
 Побачила маленького Ісуса, котрий ходив по цьому полю і будив цих грішників. Ноги Його були зранені. При кожному кроці десятки цвяхів проколювали Його стопи, але Він ішов далі торкаючись ручками цих людей, щоб вони прокинулись. Побачила маленькі свічечки, які наближались до центру цього поля. Ці свічечки несли люди – це були діти і дорослі, котрі багато молилися, розважали над терпінням Господа і складали Йому жертви. Вони ступали по цих цвяхах, незважаючи на те, що проколювали ноги наскрізь.
Небо відкрилося, звідусіль лунав дзвін дзвіночків. З Неба спускались мільйони Ангелів. Ісус побачивши Ангелів підбіг до них, простягнув Свої рученята, неначе просив допомоги. Ангел взяв Його на руки і почав ступати по цих цвяхах співаючи молитву. Свіжа кров почала покривати Його ноги, але він продовжував молитися і йти вперед. Маленький Ангел дав мені запалену свічку, а сам пішов за Ісусом. Всі молилися знову і знову.
Стиснувши свічку я почала іти вперед. Зробивши декілька кроків побачила, що опинилася біля людей і Ангелів. Цвяхи почали зникати, рани гоїтися. Почула голос, який благословляючи промовив: «Я є воскресіння і життя. Хто в Мене вірує, той навіть вмерши житиме повіки. Я є хліб живий, що сходить з неба. Хто споживатиме хліб цей той повік буде жити.»
…Опинилася на стежці покритій колючками тернини. В кінці цієї стежини побачила Марію. Руки Її закривавлені. Вона плакала кривавими сльозами і плела вінок з цієї тернини. Біля Її ніг лежало багато наламаного терня, яке на очах збільшувалось в об’ємі. Це терня дарують Їй люди, котрі своє життя поповнюють гріхами зневаги Бога. Дарують в подяку за Її любов до них.

– Я хочу, щоб перш за все ти зрозуміла кожне знаряддя смерті Господа. Хочу, щоб ти знала, що саме кожен ваш гріх перетворюється на цвях, спис чи терновий вінок Ісусові. Хочу, щоб ви багато плакали і молились над своїми упадками в гріхи. Хочу, щоб ви зрозуміли ціну крові проллятої за вас. Це необхідно тобі для того, щоб увійти в Царство Боже. Хочу, щоб люди знали про страсті Мого Сина. Хочу, щоб повернулись заблукані душі в своє стадо. І щоб було, як написано: “Одне стадо під проводом одного Пастиря. Амінь.” –

16 лютого 1997 р.

Пересторога

16 лютого 1997 р.

Прекрасна поляна в місцевості гір. Побачила Марію і багато ангелів, котрі співали Їй молитву “Богородице Діво”.
 – Моя люба, подивись, що коїться зараз у вас на Землі. –
Побачила гріхи священиків, а після цього обличчя Господа, котре виражало страшні муки й терпіння. Побачила Марію, яка молиться до Отця і голос, що лунав неначе грім: “Людство навернися, покинь своє блудне життя, бо велика кара спаде на вас усіх!”
 По обличчю Марії покотилися великі сльози. На колінах у Неї сидів маленький Ісус, голівка Якого коронована терням, ручки зранені і розпростерті так, ніби хочуть обійняти весь світ.
Почула ніжний дитячий голос: “Прийдіть до Мене всі втомлені й обтяжені, і Я облегшу вас. Візьміть ярмо Моє на себе й навчіться від Мене, бо Я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим. Ярмо бо Моє любе й тягар Мій легкий.” – Цими словами розпочнеться Господнє попередження.

Пересторога

 Побачила Землю оповиту туманом та багато світлих і темних душ навколо людей, котрі здавалося заснули на місці. Рух зупиниться. Де б людина не перебувала, її тіло втратить всі фізичні властивості, воно нерухоме і сліпе, зупинене в такій позі, в якій його застала Пересторога. В цей момент людям відкриються очі на добрі діла, що не виконали і гріхи котрі вчинили. Побачать Рай і відстань, що відділяє людину від Нього.
 Кожен побачить перед собою Ісуса в прекрасній одежі. Перед кожним лежатиме чистий аркуш, що відділяє від них Господа. В цей момент починаються всі гріхи від малих літ. На тілі Ісуса з’являються страшні рани, прекрасний білосніжний одяг стає червоним від пролитої крові. На чистому аркуші відбивається страждаюче лице Спасителя. Бачачи це, людина перебуває в такому страху, що навіть при смерті її страх здається нікчемним в порівнянні з цим.
Пізніше відбиток зраненого Господа відкладається в людській душі і кожен відчуватиме всі болі, рани, які відчував Ісус за їхні провини. В цей момент існує тільки одна одиниця виміру – вічність. Часу не існує. Багато маловірних людей загине від шоку та потрясіння пережитого. А інші покаються. Після Перестороги кожна людина пам’ятатиме, що з нею було, з’явиться відчуття істинного Божого страху. В такий спосіб людство буде підготовлене до великого Чуда, що відбудеться в Гарабандалі.

 Якщо після Чуда людство не навернеться, на нього зійде велика кара, яку ще не знала і не бачила Земля від початку свого існування.