22 квітня 1998 р.

Чи любиш мене сестро, брате?

22 квітня 1998 р.

 Зайшла в капличку почала молитися. За мить побачила, що біля мене на колінах стоїть Ісус з покритою головою. Молилися разом “Отче наш” багато разів.
 – Вітаю тебе дитино, Я чекав на твою душу. Чекав поки вона знову стане чистою. Наближається час, коли Моя правиця зітре геть усе зло з лиця Землі. І тоді вона перетвориться на груду каміння, де Я засную “Храм Святого Духа”. У вас буде багато випробовувань. Я гартуватиму все те, де ще є вогонь любові, а у ваших тілах його достатньо. І саме він зможе одягнути вашу душу в міцну броню, спалити усі паростки гріха та злоби. Створити нову людину, яка буде вірною Христу і Богові. Тому боріться з усіма підступами злого. Старайтесь вийти переможцями з цієї запеклої боротьби. Бо те, що приготував Отець наш на Небі, не може дорівнятися до будь-якого щастя чи статку на Землі.
 Свята ще тривають, а людство уже поглинуло в страшні гріхи. Тому застерігаю тебе: не убивай своєю легковажністю і жадобою до гріха Мою любов. Бо ті останні краплі крові, що проливаються впадуть на вас страшною карою. –
 Побачила, що утворилася вогняна дорога. В кінці цієї дороги побачила Ісуса. Він стояв, сорочка на Його тілі була червона від крові. Голова втомлено похилилась на плече. Він сумно та жалісно дивився на людство, яке витало бога-диявола. Побачила мерзенну істоту в короні і золотих шатах. Люди кланялися і вітали її. Ісуса ж закидували камінням, наче непотрібного. Дорога зникла. Біля мене стояв Ісус. Руки і ноги Його були відкриті і я чітко бачила рани від цвяхів.
– Скоро, дуже скоро Я прийду і стану між жінкою і чоловіком, між братом і сестрою, – Ісус ще щось хотів сказати, але замовк. Поглянув мені у вічі і тихо спитав, – Чи любиш Мене, сестро? Так! – Тоді дав поцілувати руку. Ще раз поглянув на мене і сказав: «Іди в свій світ і більше не гріши. Пам’ятай, що скоро, Я повстану між тобою та між твоїм братом, між тобою та твоїми батьками, між тобою та твоїм світом. І ти муситимеш зробити вибір. Люби Мене і Я поєднаюсь з тобою. Я розділю з тобою твоє життя та смерть, вічність і всі нагороди Неба. Нагадуй усім Мої слова: “Чи любиш мене сестро, брате?”»
Ісус поблагословив мене і сказав, що потрібно знову очистити свою душу.


3 квітня 1998 р.

Повір дитино, одне слово люблю, може воскресити

3 квітня 1998 р.

Ісус стояв в білосніжному одязі з розпростертими руками, волосся довге, хвилясте, вітерець легенько розвівав його. Він кликав мене: «Я радий бачити тебе. Сьогодні Я хочу поділитися з тобою великою радістю. Бо нещодавно Я віднайшов нових друзів. Я віднайшов стадо, яке так далеко заблукало. Люди, котрі раніше так багато приділяли уваги своєму фізичному тілу, дуже змінилися. Коли Я стукав у їхні серця, вони Мені відчинили. Коли Я був спраглим, вони Мене напоїли. Коли був голодний – нагодували. Коли був нагий – зодягнули. Коли хворим був – відвідали.»
 Ісус показав Свою руку, на якій був величезний страшний рубець. – Повір дитино, одне слово люблю, може воскресити, – очі Ісуса наповнилися сльозами. Він став сумним і обняв мене так, ніби хотів обійняти весь світ.
 – Глянь дитино, праворуч, – побачила страшні чорні хмари, які насувалися, – Глянь ліворуч, – побачила хмари з громами і блискавицями. А тепер глянь в близьке майбутнє… –
 Побачила великі руйнації, багато сліз та жертв. Масу калік та мертвих людей. Люди були дуже налякані, страшні, виснажені, поранені. Багато перебувало у стані шоку. Майже більша половина з них сиділа втупивши погляд і не розуміла, що сталося.
– Пересторога уже почалась. Час настав. В природі усе міняється. Ви цього не можете бачити, але ви це мусите відчувати. Першою ознакою буде скороплинність часу, другою – молитви ставатимуть дедалі холоднішими. Третьою – страшне виснаження людського тіла. Це підготовка до часів голоду.

 Люби Мене так сильно, як Я тебе. Просіть у Мене чого бажаєте, бо Моє серце жадає милосердя для вас усіх. Мусиш готуватися і багато вчитися, бо наближаються часи, коли боротимешся не з невидимим духом, а з людиною, у якої буде демонська душа. – 

26 березня 1998 р.

Я надіюся, що ви оздоровите усі Мої рани

26 березня 1998 р.

 Величезна поляна покрита дуже великими квітами. Колір їх насичено-червоний. Трохи далі побачила Розп’яття. Ран на тілі Ісуса було ще більше. З кожним кроком при наближенні до хреста, відчувала биття Його серця.
 – Ось і настав день дитино, коли Мої терпіння зросли настільки, що тіло Моє уже не витримує таких страшних мук. Від останніх Моїх ран та болю зупиняється серце. Мої очі уже не бачать, бо кров за цих багато днів залила їх. Моє духовне тіло бажає звільнитися від таких страшних мук. Але знову зупиняє Моє серце, воно так вірить у вашу любов. Я надіюся, що ви оздоровите усі Мої рани. Я хочу вірити, що саме ваші молитви принесуть Мені бажаний відпочинок та таке очікуване Воскресіння. Сьогодні ти востаннє дивитимешся на Мої муки. –
Коли Ісус поглянув на мене, побачила в Його очах, немов у дзеркалі, здоровенного ката у чорній одежі, котрий роздавав усім нам мечі, усьому людству і всі їх брали. Побачила наші гріхи: непослуху, обмови, плітки… Бачила, як кожен з нас підходив до Ісуса і вдаряв Його по лівому плечу так сильно, що клапті м’яса і шкіри розліталися в різні боки, кров лилась потоками. Але бачила й людей, які відкидали мечі і приносили Ісусові полегшення.
 Знову побачила гріхи, що лилися з наших уст. Знову кат роздавав на цей раз великі палиці. І люди з усього розмаху били Ісуса по голові, від чого величезний терновий вінок розлітався в усі сторони. А колючки, що залишалися глибоко входили в голову. І без того залита кров’ю голова похилилась на бік. Все волосся і борода були мокрі від крові. Я хотіла знайти на тілі Ісуса хоч одне маленьке уціліле місце, але не знайшла.
Страшні рани, побої, переломи, кровотечі заповнили усе тіло Господа, перетворюючи, колись таке гарне, прекрасне на криваве місиво. На це страшно було дивитися. Особливо важка рана плеча та голови. Пошматоване плече було настільки понівечене, що з нього стирчав кусок ключиці. На голові Ісуса висіло багато шматків шкіри з волоссям.
 Ісус знову поглянув на мене, але дуже сумно. Подумки запитав, бо устами промовити уже не було сили: «За, що дитино ви Мене так розпинаєте? Невже для вас гріх є таким солодким блаженством? Невже ви ніколи не бачили страждань хворих? Невже ви силу темряви любите більше за Мене? Коли отак зеленому дереву робите, то що з сухим буде? Коли бажаєте знищити сонце, чи не задумувались, що знищивши його, знищите і себе.»
 По обличчю Ісуса покотилися сльози, – Мені дуже боляче дитино, але плачу Я не від болю. Я плачу за вашими душами. Бо розпинаючи скатоване тіло, ви розпинаєте і свою душу. Невже ви забули, що за кожен гріх приходить розплата. Я плачу, бо насувається велика кара. Я так хочу, щоб ви були уже поруч Мене. Я не хочу, щоб ви були її учасниками.
 Просіть у Бога прощення, бо Я запевняю вас, що час великої Перестороги уже прийшов. Ви не знаєте навіть четвертої частини усієї правди. А коли дізнаєтесь, смерть прийде до вас негайно від почутого. Ваше тіло закам’яніє, а розум перестане слухатись. Тільки міцні духом та люблячі серцем зможуть перенести це. –

 Я побачила страшні гріхи заходу, особливо Америки. Тіло Ісуса почало сильно тремтіти, уста прошепотіли ледь чутно: “Отче, в Твої руки передаю духа Свого.” До моїх ніг впав величезний терновий вінок залитий кров’ю. Я востаннє подивилась на скатоване тіло Господа, який неначе спав. Він уже не відчував болю, бо свідомість покинула Його.

25 березня 1998 р.

Де бачено, щоб мати синові давала замість хліба камінь?

25 березня 1998 р.

Побачила, що опинилась в пустелі. Неподалік побачила велике Розп’яття Ісуса, тільки рани ще більші, ще болючіші.
– Я радий, що ти знову відвідала Мій хрест. Я такий радий, що ви не забуваєте про Мене. О, які солодкі ваші слова любові. Тільки вони є для Мене краплиною радості та полегшення. –
 Я відчула сильний холод. Коли уважніше придивилась навколо себе, побачила, що це снігова пустеля. З неба почав падати сніг. Все тіло ламав і пронизував холодний вітер.
– Чи бачиш дитино, яка холодна Земля до Моїх страждань? Нещодавно Моє тіло тріскало і палилось від пекучого сонця. Сьогодні воно тріскає та вкривається ранами від страшного холоду. Як часто захоплені буденними справами, забуваєте про молитви. Як часто заради пустих балачок чи телебачення, забуваєте про Мене. А Я так люблю вас…–
 На тілі Ісуса біля величезної рани серця утворилась величезна тріщина, з якої почала виступати кров. Тіло Ісуса тремтіло, голова схилилась на бік. Рана, яка щойно утворилася, замерзла. Серце ледь билося. Терновий вінець виглядав мов скляний. Він перетворився на кусок льоду, який немилосердно ранив голову Ісуса. Із посинілих від холоду тремтячих уст почула тихі слова: “Отче, відпусти їм, бо не знають, що чинять.”
Почула голос Марії: «Бачиш до чого приводять сумніви, зневіра, мала віра, роздратування та байдужість до всього, особливо до молитви, крижаний холод ваших душ. Інколи Мені здається, що у вас в грудях не може бути такого теплого та гарячого серця. Мені здається, що там кусок льоду, який нічого не відчуває. Де бачено, щоб мати синові давала замість хліба камінь? Де бачено, щоб брат сестрі давав замість води склянку піску? Але Ісусові, ви не бажаєте дати нічого, окрім смерті, холодної та голодної.»

 Я відчула, що віддаляюсь від Ісуса. Коли востаннє глянула на Нього, побачила, що на Його тілі немає живого місця. Він уже не був схожий на людину, а на величезне вимучене муками терпіння. Вражали очі, які світилися любов’ю і наснагою до життя. Здавалося, що серед цього кривавого місива, тільки вони залишилися живими.