Я надіюся, що ви оздоровите усі Мої рани

26 березня 1998 р.

 Величезна поляна покрита дуже великими квітами. Колір їх насичено-червоний. Трохи далі побачила Розп’яття. Ран на тілі Ісуса було ще більше. З кожним кроком при наближенні до хреста, відчувала биття Його серця.

 – Ось і настав день дитино, коли Мої терпіння зросли настільки, що тіло Моє уже не витримує таких страшних мук. Від останніх Моїх ран та болю зупиняється серце. Мої очі уже не бачать, бо кров за цих багато днів залила їх. Моє духовне тіло бажає звільнитися від таких страшних мук. Але знову зупиняє Моє серце, воно так вірить у вашу любов. Я надіюся, що ви оздоровите усі Мої рани. Я хочу вірити, що саме ваші молитви принесуть Мені бажаний відпочинок та таке очікуване Воскресіння. Сьогодні ти востаннє дивитимешся на Мої муки. –

Коли Ісус поглянув на мене, побачила в Його очах, немов у дзеркалі, здоровенного ката у чорній одежі, котрий роздавав усім нам мечі, усьому людству і всі їх брали. Побачила наші гріхи: непослуху, обмови, плітки… Бачила, як кожен з нас підходив до Ісуса і вдаряв Його по лівому плечу так сильно, що клапті м’яса і шкіри розліталися в різні боки, кров лилась потоками. Але бачила й людей, які відкидали мечі і приносили Ісусові полегшення.

 Знову побачила гріхи, що лилися з наших уст. Знову кат роздавав на цей раз великі палиці. І люди з усього розмаху били Ісуса по голові, від чого величезний терновий вінок розлітався в усі сторони. А колючки, що залишалися глибоко входили в голову. І без того залита кров’ю голова похилилась на бік. Все волосся і борода були мокрі від крові. Я хотіла знайти на тілі Ісуса хоч одне маленьке уціліле місце, але не знайшла.

Страшні рани, побої, переломи, кровотечі заповнили усе тіло Господа, перетворюючи, колись таке гарне, прекрасне на криваве місиво. На це страшно було дивитися. Особливо важка рана плеча та голови. Пошматоване плече було настільки понівечене, що з нього стирчав кусок ключиці. На голові Ісуса висіло багато шматків шкіри з волоссям.

 Ісус знову поглянув на мене, але дуже сумно. Подумки запитав, бо устами промовити уже не було сили: «За, що дитино ви Мене так розпинаєте? Невже для вас гріх є таким солодким блаженством? Невже ви ніколи не бачили страждань хворих? Невже ви силу темряви любите більше за Мене? Коли отак зеленому дереву робите, то що з сухим буде? Коли бажаєте знищити сонце, чи не задумувались, що знищивши його, знищите і себе.»

 По обличчю Ісуса покотилися сльози, – Мені дуже боляче дитино, але плачу Я не від болю. Я плачу за вашими душами. Бо розпинаючи скатоване тіло, ви розпинаєте і свою душу. Невже ви забули, що за кожен гріх приходить розплата. Я плачу, бо насувається велика кара. Я так хочу, щоб ви були уже поруч Мене. Я не хочу, щоб ви були її учасниками.

 Просіть у Бога прощення, бо Я запевняю вас, що час великої Перестороги уже прийшов. Ви не знаєте навіть четвертої частини усієї правди. А коли дізнаєтесь, смерть прийде до вас негайно від почутого. Ваше тіло закам’яніє, а розум перестане слухатись. Тільки міцні духом та люблячі серцем зможуть перенести це. –

 Я побачила страшні гріхи заходу, особливо Америки. Тіло Ісуса почало сильно тремтіти, уста прошепотіли ледь чутно: “Отче, в Твої руки передаю духа Свого.” До моїх ніг впав величезний терновий вінок залитий кров’ю. Я востаннє подивилась на скатоване тіло Господа, який неначе спав. Він уже не відчував болю, бо свідомість покинула Його.

Де бачено, щоб мати синові давала замість хліба камінь?

25 березня 1998 р.

Побачила, що опинилась в пустелі. Неподалік побачила велике Розп’яття Ісуса, тільки рани ще більші, ще болючіші.

– Я радий, що ти знову відвідала Мій хрест. Я такий радий, що ви не забуваєте про Мене. О, які солодкі ваші слова любові. Тільки вони є для Мене краплиною радості та полегшення. –

 Я відчула сильний холод. Коли уважніше придивилась навколо себе, побачила, що це снігова пустеля. З неба почав падати сніг. Все тіло ламав і пронизував холодний вітер.

– Чи бачиш дитино, яка холодна Земля до Моїх страждань? Нещодавно Моє тіло тріскало і палилось від пекучого сонця. Сьогодні воно тріскає та вкривається ранами від страшного холоду. Як часто захоплені буденними справами, забуваєте про молитви. Як часто заради пустих балачок чи телебачення, забуваєте про Мене. А Я так люблю вас…–

 На тілі Ісуса біля величезної рани серця утворилась величезна тріщина, з якої почала виступати кров. Тіло Ісуса тремтіло, голова схилилась на бік. Рана, яка щойно утворилася, замерзла. Серце ледь билося. Терновий вінець виглядав мов скляний. Він перетворився на кусок льоду, який немилосердно ранив голову Ісуса. Із посинілих від холоду тремтячих уст почула тихі слова: “Отче, відпусти їм, бо не знають, що чинять.”

Почула голос Марії: «Бачиш до чого приводять сумніви, зневіра, мала віра, роздратування та байдужість до всього, особливо до молитви, крижаний холод ваших душ. Інколи Мені здається, що у вас в грудях не може бути такого теплого та гарячого серця. Мені здається, що там кусок льоду, який нічого не відчуває. Де бачено, щоб мати синові давала замість хліба камінь? Де бачено, щоб брат сестрі давав замість води склянку піску? Але Ісусові, ви не бажаєте дати нічого, окрім смерті, холодної та голодної.»

 Я відчула, що віддаляюсь від Ісуса. Коли востаннє глянула на Нього, побачила, що на Його тілі немає живого місця. Він уже не був схожий на людину, а на величезне вимучене муками терпіння. Вражали очі, які світилися любов’ю і наснагою до життя. Здавалося, що серед цього кривавого місива, тільки вони залишилися живими.

Як мало чую від вас слів любові

24 березня 1998 р.

Побачила, що знаходжуся на безлюдному березі великого озера. На землі лежало багато релігійних речей. Неподалік лежала чаша, яка була покрита брудом. Посеред цього озера стояло величезне Розп’яття. Рани Ісуса були такі, як вчора, можливо ще більші. На ногах та лівій руці шкіра висіла клаптями від страшного терня. “Чи любиш мене? Як мало чую від вас слів любові.”

 Вінок посунувся набік і вп’явся просто у висок, від чого Він застогнав. Та коли уважніше приглянулась до цього вінка, зрозуміла, що він уже не схожий на терня, бо на ньому було стільки колючок, як голок на ялинці. Щомиті виростали нові та нові голки великих розмірів.

– Я хочу поговорити про дзеркало ваших душ. Кожного дня, незалежно від того грішить людство чи ні, Я даю Своє пресвяте Тіло і Кров в тайні Євхаристії. Багато людей ставиться до цього, як до чогось буденного, чи до обряду. Але повір Мені, за одну краплю крові, Я страждаю багато місяців. Так саме місяців. –

Обличчя Ісуса було дуже втомлене, змарніле з великою кількістю синців і кривавих ран.

Каймося і кидаймо все, бо Сонце нашого життя заходить!

22 березня 1998 р.

Величезна скеля. На самому її вершечку стояло велике Розп’яття. За якусь мить опинилась біля Нього. Побачила, що навколо хреста порозкидані тернові вінки, які пускали паростки, з них виростали велетенські кущі тернини. Вони так обплели місце біля хреста, що туди не можливо було пробратися, щоб не покалічитись. Колючки досягали 10 сантиметрів і були гостріші за будь-яку голку.

Почула голос Ісуса: «Терня – це ваші гріхи повсякденні, над якими ви не застановляєтесь і не робити ніякої справи. Чи бачиш, як сильно воно обплітає Мій хрест. З кожним новим гріхом воно підсувається до Мене.» Побачила, як гілки терня тягнуться до хреста своїми величезними колючками.

– Сестро, це не є минуле, це все відбувається в теперішній годині. Не можу бажати смерті, бо мушу знову терпіти за вас. Але повір Мені, смерть була б найсолодшою втіхою та спокоєм. Мої уста відчувають страшну спрагу, а язик і ціла істота страшний голод, від якого все тіло корчиться і тремтить.

 Поглянь, яку Голгофу приготували Мені ви сьогодні. Вершина найвищої, найсухішої, найгарячішої скелі. Такої скелі не буває в природі. Така скеля буває тільки через гріхи та невірності. Від такої страшної посухи рани висихають, а на їхньому місці утворюються ще глибші, ще болючіші. Жаром та немилосердним промінням цього сонця – є ваші гріхи нечистоти, лихі пожадання тіла. Язик, з якого безперестанку ллється бруд. Погані книжки, газети, розпусні фільми, в яких потопає все людство.

 Так, Я є сонцем для світу, але сонце Мого і вашого життя зайде надовго. А натомість світитиме лже сонце, проміння якого будуть яскраві, але холодніші за проміння місяця. Сонце душ світитиме яскраво, але це тільки на перший погляд, бо душі перебуватимуть у смертельній пітьмі. Вони шукатимуть того сонечка, але не знайдуть. Вони відчують страшну спрагу та голод, але джерело вічного життя надовго висохне, вони самі Його знищать. Вони шукатимуть хліба, але Хліба вічного життя уже не буде, бо загине під палючим сонцем усе колосся життя та миру. –

Ісус застогнав. Коли поглянула на Нього побачила, що терня вп’ялося у пробиті ноги і звідти поповзло вверх до колін, роздираючи та шматуючи шкіру. Шкіра висіла клаптями роздерта до самих кісток, а терня повзло вгору. Ісус вдруге застогнав. Побачила, що з іншого боку по хресному дереву терня піднялось до лівої руки, яку почало теж шматувати. Все терня від ніг і лівої руки прямує до Серця, щоб вбити Його.

 – Ось це все терня – це ваша брехня, обмови, плітки, гордість, лінивство. Найбільші колючки – сварливість, непокора, прокльони, пияцтво, наркотики, розпуста, самовпевненість, зарозумілість, надмірна веселість та безглуздість слів, пропущена, холодна та занедбана молитва. Зневажання Євхаристії. Відмова від Мого хреста, порушення посту танцями та іншими веселими забавами. Ненависть, злоба, гнів породжують нові гріхи, які перетворюються на безконечні стебла муки.

Молись до Мене дитино, забирай це терня, ламай та дери його. –

Коли відмовила молитву, побачила, як здійнявся вогненний смерч. Це було дуже страшне видовище. Впала хрестом, почала знову молитися. З цього смерчу утворився величезний, до трьох метрів вогненний меч, який почав рубати, палити та нищити терня. Цим мечем була правиця Святого Духа, яку закликала в молитві.

Ісус покликав мене. На мої руки впав другий цвях, який перетворився на платок, змочений водою. Вперше за все своє життя я доторкнулась до обличчя Господа, витираючи кривавий піт та страшну сухість потрісканого та зболеного муками лиця. Ісус жадібно припав потрісканими губами до цього шматочка полотна. Він потребував від мене ласки та турботи, але не могла йому дати навіть найменшого, бо немала нічого.

Дуже скоро прийдуть часи, коли і ми бажатимемо найелементарнішого – це води, але не знайдемо. Наші сухі потріскані від ран губи, благатимуть в Отця прощення, але чи знайдуть його? Коли маємо так багато їжі, води, коли можемо обробляти свої рани пахучими мазями, то чому не можемо присвятити своє життя Богу? Чому не можемо через наші молитви перетворюватись на краплинку води і хліба для Господа? – Бо не хочемо. Бо немає часу, бажання. Каймося і кидаймо все, бо Сонце нашого життя заходить!